Центр європейської інформації в м. Львів

Головна Про наш центр Анонси Новини Контакти Портал Мережі

Календар анонсів » Новини » Рустем Аблятіф - Як нам «ЖИТИ РАЗОМ» у Криму?

Рустем Аблятіф - Як нам «ЖИТИ РАЗОМ» у Криму?
rustem_abliatifov_2.jpg (45.36 Kb)
Міжнародна конференція «Жити разом у відкритому європейському суспільстві – погляд з України», 2 грудня 2011 р., м. Львів.

Виступ Рустема Аблятіфа, керівника Інституту громадянського суспільства,
Акмесджіт/Сімферополь
Hürmetli beyler ve hanumlar!
Ögünden bir qaç sözler aytmaq istem. Men mında, Ğarbiy Ukrayna medeniyet paytahta, meşur Lviv Üniversitetinde, boyle sayğılı adamlar arasında bulunmaq pek memnün boldım. Elbette, bu maruzasını mevzusı bügünde-bügün hen Avrupada, hen Ukraynada pek müim ve aktual bola.

Я дозволив собі сказати вам рідною кримсько-татарською мовою декілька слів привітання аби підкреслити наше різноманіття.

Члени Групи видатних осіб Ради Європи зробила вражаючу роботу. Їхня доповідь «Жити разом: поєднання різноманіття і свободи в Європі ХХІ століття» є відповіддю на виклик, що гостро постав перед Європою останнім часом. Тенденції, що так загрозливо розвиваються в Європі, не оминули й Україну. Тому, на мою думку, цей документ є вкрай важливим й для нашої країни. Свої міркування щодо цього документу, хочу почати з наведення двох прикладів: кілька місяців тому два шановних, впливових діяча української культури, письменники Юрій Андрухович та Василь Шкляр (Це все одно, коли в людини гангрена ноги, і щоб усе тіло не захворіло, - її просто відрізають", - зазначив Василь Шкляр) висловили припущення, що Україні було б набагато краще інтегруватися до європейської спільноти, якби вона позбавилась російськомовних Донбасу та Криму. Кілька днів тому, на круглому столі у російській амбасаді, присвяченому 65-річчю Нюрнбергського процесові, народний депутат України від Партії Регіонів Юрій Болдирєв, відомий своєю «любов’ю» до всього українського, висловив припущення симетричне українським письменникам: Україні потрібно відокремити Галичину, аби розвиватися як нормальній державі. З цього всього видно, що ані деякі представники українства, ані їхні деякі російськомовні співвітчизники, не готові відповідати на виклики часу. Хотів би зазначити, як й припущення Андруховича з Шкляром, так й пропозиція Болдирєва є обурливими для мене як для громадянина України та кримського татарина.

Вивчаючи рекомендації Групи високих осіб, можу сказати, що багато питань, що розглядаються у доповіді є нагальними й для України. Не з усім, що викладено у доповіді я можу погодитися, але за більшістю позицій я солідарний з висновками Групою високих осіб, що тішить мене особисто надзвичайно. Тенденції загрозливого розвитку ситуації, притаманні й Криму. Слова про «унікальність» Криму давно вже стали банальними та повторюються безліч раз вченими, політиками, державними чиновниками різних рангів тощо. У чому полягає ця унікальність – у рекреаційних можливостях, кримській природі, чи етнічному складі населення? Розмірковуючи над тим як нам «жити разом», як відповісти на цей виклик сьогодення, хочеться зробити висновок, зроблений, зокрема, на основі доповіді Групи високих осіб. Унікальність півострову, на мою думку, полягає в його унікальній історії багатовікового гармонійного співіснування різноманітних етнічних та релігійних спільнот. Саме ця історія дозволяє нам бути впевненим, що кримське суспільство зустріне з гідністю виклик сучасності. Відомо, що хід цієї мирної історії був порушений злочинними депортаціями кримськотатарського народу, а також болгар, вірмен, греків та німців у 1941 та 1944 роках. Повернення раніше депортованих кримських спільнот, що триває й зараз, створило ситуацію, що знову дозволяє нам казати про унікальність.

Репатріація кримських татар почалася у кінці 90-х років минулого сторіччя. Принципово важливим було те, що незалежна Україна однозначно виступила на підтримку повернення на історичну Батьківщину раніше депортованих – кримськотатарського народу та інших національних меншин. Така відкрита позиція України не лише виключила можливість виникнення будь-яких конфліктів між репатріантами та державою, але й зумовила прихильність цих людей до ідеї незалежної української держави. Лише завдяки підтримці голосів кримських татар, які повернулися на той час на свої землі, число тих хто проголосував у Криму на референдумі 1 грудня 1991 року на підтримку Акту про незалежність України досягло 54,2%. Можна уявити, наскільки слабкими виявилися б, за гірших результатів позиції Центру в його протистоянні кримському сепаратизму на початку 90-х років.

Кримські татари і проукраїнські групи в Криму стали стратегічними партнерами з початку 90-х років, коли стало зрозумілим, що проросійський сепаратизм в Криму і місцеві комуністичні еліти є для них спільною загрозою. Оскільки політично активна українська громада в Криму дуже мала, кримські татари виявилися головною проукраїнською силою Криму: як каже місцева приказка, “єдиними справжніми українцями в Криму є кримські татари”. Кримські татари дійсно були вірними прихильниками незалежності України та збереження її територіальної цілісності.
Зараз, фактично у Криму присутні дві великі спільноти: кримськотатарська та російськомовна чи російсько-культурна. Українська спільнота, на жаль, нечисленна та роз’єднана. Українці, за національним переписом, більшою частиною зросійщені та відносять себе до російськомовних українців (Рудяков). Міф про 100 з гаком «народів Криму» є продуктом суто «совєцької» пропаганди та не відповідає європейським стандартам. Тому, певне суперництво відбувається між цими спільнотами, де третьою стороною є Українська держава.

Очевидно, що самі кримські татари вважають себе окремою нацією, та яка має право на політичне самовизначення. Насамперед, тому, що кримські татари історично розвивалися як окремий народ на території Криму, тривалий час існувала Кримська держава, історична пам'ять, про яку впливає й на сучасних кримців. На ІІ-му Курултаї кримськотатарського народу 29 червня 1991 року, поряд із завданнями ліквідації наслідків геноциду, здійснення заходів щодо повернення та облаштування кримських татар на історичній Батьківщині, відродження національної культури, була також прийнята «Декларація про національний суверенітет кримськотатарського народу», у котрій проголошувалися права на вільне національне-державне самовизначення на своїй національній території - Криму. На сьогодні в Україні правове положення кримськотатарського народу все ще залишається недовизначеним. У зв’язку з чим кримські татари офіційно розцінюються як національна меншина, чим прирівнюється у своєму статусі до діаспор інших народів, які проживають в Україні і мають свою історичну батьківщину, а часто національну державу за межами України. Культурна, мовна самобутність, національна своєрідність кримців ні в кого не викликає сумнівів, однак їх визнають лише як одну з національних меншин і не більше. Внаслідок багатовікових репресій, депортацій та іншого насилля знищити або принаймні асимілювати кримських татар як з боку Російської імперії, так й з боку СРСР, вони були перетворені на чисельну меншість на своїй власній історичній Батьківщині. Проте, вони не стали та не почувають себе національною меншиною у політичному та правовому сенсі.

Отут, хочу зробити відступ. Але, на моє глибоке переконання, нагальність побудови української політичної нації жодним чином не суперечить принципові багатокультурності. Насправді, чому не можна бути українцем через дефіс? У цьому я згодний з тезою доповіді на 100 відсотків. Зараз вже ми в Криму стикаємося з станом, коли у людини подвійна ідентичність, коли людина ідентифікує себе як член певної етнічної громади, одночасно пишаючись належністю до України. Мої діти, наприклад, розмовляють краще українською, ніж російською. Саме таким шляхом – пошуком спільних цінностей, прагнучи побудувати демократичну, вільну, соціальну державу для усіх, де вільно та щасливо будуть себе почувати люди різних національностей, маємо об’єднаємо громадян України.

З іншого боку, кримські татари та представники інших національностей повернулися у зовсім інше соціо-культурне середовище. У цій геть іншій реальності, хоча й на власній історичній Батьківщині, вони опинилися в ситуації класичних мігрантів-мусульман, про проблеми яких детально розказується у доповіді Групи високих осіб Ради Європи. Вони страждають від дискримінації, явної та прихованої, в усіх сферах: на ринку праці, у сфері освіті, коли звертаються за послугами до державних чи муніципальних органів, з боку правоохоронних органів тощо. Стереотипи та упереджене ставлення стосовно репатріантів-кримських татар саме як до мігрантів властиві представникам усіх прошарків населення. З психологічної точки зору, це ще важче ніж мігрантам у Західній Європі, адже кримські татари зазнають дискримінації на власній Батьківщині. Причому, це поширюється не тільки на людей середнього віку, які народилися в екзілі, а й на молоде покоління, яке виросло у Криму за 24 роки репатріації. Так, наприклад, поширені об’яви роботодавців про прийом на роботу тільки росіян чи «слов’ян», такі оголошення розповсюджує, до речі, кримські структури Державної служби зайнятості. Або, хоча частка студентів-кримських татар в Кримському медичному університеті складає близько 48%, але чомусь переважаюча більшість (більш ніж 80 відсотків з них) з них вчиться на комерційному відділені. А ректор Медичного університету Бабанін даючи інтерв’ю кримськотатарській редакції ДТРК «Крим» каже, що кримськотатарські студенти майже досягають рівня росіян, деякі з них навіть можуть з ними зрівнятися! Тобто, як можна побачити, цей ректор не дуже високої думки про розумові здібності кримських татар. При цьому, чоловік, який є доктором наук, професором, член-кореспондентом НАМНУ, навіть не усвідомлює, це дифамація у чистому вигляді.

Звичайно, стереотипи та упередження властиві також кримським татарам. Деякі, наприклад, вважають російськомовних людей п’яницями та ледарями, малокультурними невігласами. Усі ці стереотипи та упереджене ставлення мають бути подолані, бо ми приречені ЖИТИ РАЗОМ. Шановні доповідачі правильно кажуть: «багатокультурність – це доля Європи», а значить й наша спільна доля. Дійсно саме багатокультурність буде формувати наше майбутнє.

Не можу розділити тривогу Групи високих осіб щодо так званого «ісламського екстремізму». Мені взагалі не подобається подібні виокремлення. З чим можу погодитися, що часто-густо політики та засоби масової інформації навмисно демонізують Іслам за ради власної вигоди. Приклад Росії, де на Кавказі йде фактично національно-визвольна війна, взагалі є недоречним та неприпустимим. Для мене, держава, що розстрілює з танків та реактивних установок чи бомбардує власних громадян, як вона про них заявляє, є справжнім терористом.

Якщо казати про Крим, то скоріш ми можемо казати про «православний» або правильніше «псевдоправославний» екстремізм. Оскільки провокаційні дії так званих кримських «козаків» з розпалювання міжконфесійної ворожнечі засуджує навіть кримська єпархія Московського патріархату.

У зв’язку з цим постає й питання щодо обсягу використання свободи самовираження чи свободи слова. Часто-густо виявлення свободи слова у ЗМІ чи політиками межує, а буває й переходить за межу, з провокацією, з намаганням відверто образити національні чи релігійні почуття тих чи інших мешканців півострову. Грішать цим обидві сторони, хоча моніторинг преси, що проводиться за підтримки Верховного Комісару ОБСЄ з питань національних меншин, показує, що об’єктами подібних негативних висловлювань значно частіше стають кримські татари та мусульмани. Добре, що держава нарешті почала реагувати відповідним чином на акти дифамації чи розпалювання міжетнічної ворожнечі. Відомо, що за рішенням суду був випроваджений за межі України відомий провокатор, лідер злочинного угрупування, колишній офіцер розвідки ЧФ РФ, так званий «старійшина козачої сотні «Соболь» Храмов за численні антитатарські та антисемітські публічні висловлювання. У цій ситуації дивує факт, що деякі ЗМІ, зокрема севастопільскі телекомпанії навіть надавали йому ефір для його ганебних виступів. Думаю, що державні органи мусили б вжити заходи у тому числі й до таких ЗМІ. На мою думку, використання права свободою слова, що одним з наріжних каменів Європейської демократії, у багатокультурному середовищі має бути вкрай обережним, аби не зашкодити міжнаціональній злагоді у суспільстві, аби не обурити національні чи релігійні почуття членів суспільства. На жаль, відчуття такої межі поки що не вистачає ані політикам чи громадським діячам, ані деяким журналістам як у Криму, так й в Україні.
З тривогою кримські татари, мусульмани дивляться на діяльність окремих українських політичних сил, що використовують антимусульманську чи антимігрантську риторику, спекулюючи не на самих гарних почуттях пересічного громадянина. Події у Білій Церкві та Хмельніцькому навколо виділення ділянок під будівництво мечетей обурили кримських мусульман. Я вже згадував про беззастережну підтримку української державності з боку кримськотатарського народу, враховуючи це, кримським мусульманам удвоє гірко від цього. Кримські татари, звикли, якщо можна вжити такий термін, до подібних дій з боку проросійських шовіністичних організацій, але такі дії проукраїнських політичних сил є своєрідним викликом й для кримців. Вочевидь, кримськотатарські сили мають враховувати й цей фактор та відповідно корегувати власні дії та реагувати відповідним чином.

На мою думку, кримськотатарській народ є унікальним прикладом терпимості, толерантного відношення до людей іншої віри чи культури. На території Криму з середньовіччя діють й православні храми та монастирі, караїмські кенаси, юдейські синагоги. (відступ – Альгамбра, ситуація у Греції) Кримський ханат вважав за власний обов’язок опікувати ці храми. Кримські цигане або «чінгене» давно стали субетносом кримськотатарського народу, який неможливо відокремити настільки, що вони розділили гірку долю народу у Депортації. Вражаючою є історія врятування кримських циган та караїмів від нацистського винищення у роки Другої світової війни. Зазвичай пересічний кримський татарин знає дві-три мови, що полегшує йому спілкування та порозуміння з оточуючими. Будь-який кримськотатарський фольклорний колектив, аматорський чи професійний, дитячий чи дорослий, окремий виконавець, не важливо, залюбки виконує на концертах українські, російські, єврейські, грецькі та інші, пісні та танці. Навіть на кримськотатарських весіллях звучать пісні різних народів. (на жаль, я не знаю жодного російськомовного чи українського ансамблю, котрий міг би похвалитися наявністю у власному репертуарі кримськотатарських пісень чи танців). Представницький орган кримськотатарського народу – Міллій Меджліс за роки свого існування жодного разу не поставів під сумнів права громадянські права чи права людини представників інших національностей, які мешкають на території Криму. Навіть наголошуючи на необхідності перетворення сучасного автономного утворення в Криму на кримськотатарську національно-територіальну автономію, лідери кримськотатарського народу наголошують, що права людини та громадянина не можуть бути порушені жодним чином, усі етнічні групи, котрі проживають у Криму мають почувати себе вільно та захищено.

Кримські мусульмани у своїй діяльності суворо дотримуються одного з основних догм Ісламу: «У релігії немає примусу» та сприймають християн та юдеїв як «людей Писання». (приклад Джума джамі та собору Ал. Невського).

У свою чергу, кримські татари хочуть бути почутими іншими членами суспільства. Суспільство має зрозуміти, що жахливі наслідки злочинної Депортації, котра зруйнувала самі підвалини життя кримських татар, знищила систему освіти на кримськотатарській мові, нанесла нищівного удару кримськотатарській культурі та духовності, неможна подолати за короткий проміжок часу, що після півсторічного заперечування самому існуванню кримських татар як народу, у кримськотатарського народу є особливі потреби, які потребують термінового вирішення, поки не настали невідновні процеси руйнування нації.

Так, п’ять днів тому, Комісар Ради Європи з прав людини Томас Хаммарберг під час свого візиту до Криму заявив, що трагічні події 1944 року, пов'язані з Депортацією кримськотатарського народу та ряду етносів з Криму, мають бути включені до навчальних програм в Україні. За його словами, в Європі є різні регіони, котрі перенесли схожі трагедії. "Але Крим є унікальним за масштабністю цієї трагедії". Комісар також повідомив, що за підсумками свого візиту в Україну він підготує детальні рекомендації, адресовані до української і кримської влади, де буде окремо прописане й кримськотатарське питання.

Хотів би зазначити, що, на моє задоволення, кримськотатарські неурядові організації є найактивнішими у громадському секторі Криму. Вони наполегливо працюють над тим, щоби побудувати інститути громадянського суспільства на півострові, щоби зміцнити саме громадянське суспільство. До речі, на думку деяких українських експертів, система національного самоврядування кримських татар Курултай-Меджліс, що пронизує весь Крим від низу до верху, прикладом найефективнішого та найуспішнішого інституту громадянського суспільства. Хотів би наголосити, що у неурядовому секторі Криму, якщо не брати до уваги існування відверто шовіністичних та ксенофобських організацій, існує консенсус та співробітництво. Як й громадські, так й релігійні інституції кримських татар бачать у підтримці постійного міжнаціонального, міжконфесійного діалогу у Криму, запорукою збереження миру та спокою в автономії.

Тому, один з керівних принципів доповіді Групи високих осіб про необхідність налагодження тісного та конструктивного контакту між представниками різних груп, особливо у містах та на місцевому рівні є для мене чи не головною настановою, що я виніс прочитавши доповідь. Вміння слухати іншого, прийняти чужу точку зору, поважати інакшу думку чи переконання є одночасно й викликом, й шляхом до порозуміння, відправною точкою для подальшого спільного розвитку.

Висновки, що зроблені у доповіді, є своєрідною дорожньою мапою для Європейських країн щодо подальшого розвитку Європи. Заклик до України розглянути питання, що поставлені у цій доповіді, та узгодити стратегію у сфері різноманіття та прав людини, є надзвичайно доречним та актуальним. Одночасно, доповідь дає настанову для громадянського суспільства України, для політиків, вчених, експертів, громадських діячів як діяти та в якому напрямі.

«ЖИТИ РАЗОМ», як у Криму, так й в Україні, ми зможемо слухаючи один одного, розуміючи один одного, шукаючи спільні цінності.

Дякую за увагу! Sızın diqqat içün çoq teşekkür bilderem!
Розділ: Новини Переглядів: 1251 | Розміщено: 6 грудня 2011


 

Меню сайту




Радимо прочитати

Copyright © 2010 Центр європейської інформації в м. Львів
 

Авторизація ...

Логін :
Пароль :