Центр європейської інформації в м. Львів

Головна Про наш центр Анонси Новини Контакти Портал Мережі

Календар анонсів » Новини » Степан Курпіль - Ми хочемо, щоб європейці віддавали перевагу прагненням українського народу, а не прагненням української влади

Степан Курпіль - Ми хочемо, щоб європейці віддавали перевагу прагненням українського народу, а не прагненням української влади
stepan_kurpil.jpg (47.63 Kb)
Міжнародна конференція «Жити разом у відкритому європейському суспільстві – погляд з України», 2 грудня 2011 р., м. Львів.

Виступ Степана Курпіля, народного депутата України, заступника голови Комітету з питань європейської інтеграції Верховної Ради України.

Жити разом з одного боку – легко, з іншого – важко. Особливо у такому складному утворенні, як Європейський Союз, як Європа. Адже відомо скільки різних воєн точилося на цій території, скільки нещасть, скільки кривд було завдано, скільки непорозумінь було між народами. Важко жити, коли є непорозуміння, коли немає толерантності, коли є порожнеча. Але легко жити тоді, коли це взаємопорозуміння є, існує взаємоповага, любов. Так є у сім’ї. У суспільстві діють такі ж правила.

Під час розмов зі своїми друзями поляками, коли ми згадуємо про воєнні, післявоєнні роки, я часто розповідаю про свою бабцю, яка була переселена після другої світової війни із теперішньої території Польщі на територію України. Це був дуже драматичний момент для нашої сім’ї. Я запитував бабцю: „Чому ти говориш польською мовою?”. Річ у тім, що вона не дуже добре говорила українською. Польською вона розмовляла бездоганно, а українською погано, тому що все життя прожила у польськомовному середовищі. Але коли я її запитав: „Бабцю, а може ти полька? Може ми поляки?”. Вона мені відповіла польською мовою: „Stefciu, jesteśmy z kości i krwi Ukraińcami.” (Степане, ми українці від плоті і крові). Я ніколи не чув від неї якогось кривого слова на адресу поляків. Я ніколи не чув від жодного представника своєї родини якихось жалів з приводу того, що вони зазнали репресій у тих польсько-українських протистояннях. Тому що окрім протистоянь були також і спільні шлюби. Досі у мене є рідня у Польщі, яка була започаткована ще у ті часи. Тобто, коли є взаємне розуміння труднощів і є пробачення завданих кривд, тоді є, очевидно, перспектива жити мирно, жити толерантно у спільному домі.

На жаль, навіть зараз вникають певні проблеми між країнами Європейського Союзу, коли мова йде, наприклад, про права меншин. Можна згадати останню проблему між Польщею і Литвою. Я не кажу вже, про суперечки, які виникають між представниками Польщі і Білорусі, яка не є членом ЄС. Але я переконаний, що та проблема, яка виникла в рамках Європейського Союзу між Польщею і Литвою щодо мовної ситуації, буде успішно подолана і тут не буде якоїсь особливої конфронтації. Щодо Білорусі, то тут маємо справу з тоталітарним режимом, який грає за своїми правилами.

Зараз чимало українців виїхали у країни Європейського Союзу, шукаючи кращої долі. Не від доброго життя, а тому що економічні злидні змушують їх шукати там порятунку. І якихось особливих проблем із адаптацією українців у країнах ЄС немає. Я не чув суттєвих нарікань, що українці створюють проблеми у суспільному житті цих країн. Вони достатньо добре адаптуються, толерантно поводяться і поважають закони тих країн, де перебувають. Я вважаю, що це гарною підставою для того, аби у недалекій перспективі надати українцям можливість безвізового пересування по Європі. Це, без сумніву, було б корисно і для Європейського Союзу, і для українців, хоч багато є ще упереджень щодо цього питання.

Для абсолютної більшості українців немає дилеми щодо геополітичного вибору. Це, без сумніву, європейський вектор. За різними соціологічними опитуваннями близько 70% українців висловлюються за європейську інтеграцію України і за вступ України до Європейського Союзу. Ці прагнення українців до європейської інтеграції закріплені також законодавчо у відповідних актах Верховної Ради.

На жаль досі, за менш, ніж три тижні до самміту Україна-ЄС, ми маємо сумніви щодо реального геополітичного вибору теперішньої української влади. Асоціація з ЄС чи інтеграція до Євразійського Союзу і митного союзу. Річ у тім, що українська влада веде дуже непослідовну політику. Іноді вона вдається до такого, я б сказав, дрібного шантажу, як от де буде перебувати Президент України 19 грудня – у Москві, чи в Києві. Це, без сумніву, не красить Президента України, оскільки нагадує забавки дітей у пісочниці.

Очевидно що 19 грудня ми отримаємо на це запитання відповідь, можливо не остаточну, але відомо, що угода про асоціацію і зону вільної торгівлі практично готова. Невирішеним залишається лише одне положення щодо перспектив вступу України до Європейського Союзу. На такому пункті наполягає українська сторона. Від такого пункту відхрещується європейська сторона, хоч є досить чітка рекомендація Європейського парламенту, щоб відповідна дефініція була зафіксована в угоді про асоціацію.

Як на мене, ця проблема є надуманою з обох сторін. Чому? Тому що сам по собі цей запис ще нічого не вирішує і нічого не гарантує. Існує 49 стаття Лісабонського договору, у якій сказано, що країни, які перебувають у Європі, за виконання певних умов, мають право стати повноправними членами Європейського Союзу. Ми пам’ятаємо заяву самміту НАТО про те, що Україна обов’язково стане членом Північно-Атлантичного альянсу. Але після цього нічого не сталося. Ми не отримали плану дій щодо членства, і зараз Україна є дальше від НАТО, ніж вона була до Бухарестського самміту.

Це приклад того, що заява ще нічого не гарантує. Цінуються тільки дії, дії за відповідним планом. Угода про асоціацію створює передумови для вступу України до Європейського Союзу. Звичайно, якщо ця угода буде виконуватися і Україна сповідуватиме європейські цінності не на словах, а на ділі.

Я, звісно, за те, щоб в Угоді знайшов місце чіткий запис щодо перспектив членства України в ЄС. Зокрема і тому, що відсутність такого запису буде давати підстави українській владі, яка весь час шарахається зі своїм геополітичним вибором, оправдовуватися: «Ви бачите? Ми намагалися, ми хотіли, ми дуже просили, але Європа нас не бачить серед своїх, тому ми, можливо, змінимо свій вектор на євразійський». Це фальшивий аргумент, але він може мати місце.

Можна зрозуміти керівництво Європейського Союзу, лідерів європейських держав, яким в умовах фінансово-економічної кризи дуже важко давати якісь обіцянки Україні щодо розширення ЄС. Але остання заява канцлера Німеччини Ангели Меркель перед своїми однопартійцями, у якій вона сказала, що вихід із кризи у Європейському Союзі полягає не у його скороченні, а у його розширенні, оптимістично налаштовує тих людей, які хотіли б бачити Україну в об’єднаній Європі і, можливо, вибиває певні козирі у євроскептиків.

Цілком зрозуміло, що основна проблема щодо підписання цієї угоди і подальшої ратифікації полягає у внутрішньоукраїнських питаннях. Тому що у цій грі м’яч цілком знаходиться на українській стороні поля. Які основні проблеми ми маємо? Я б сказав, що найбільша проблема – це концентрація влади в Україні в одних руках, президентських, і посилення тенденцій до авторитарного стилю правління. Влада у нас формувається за принципом мафії. Усі ключові пости в державі займають вихідці з одного регіону – донецького. Президент, більша частина уряду, голова Національного банку, міністр внутрішніх справ, голова Податкової адміністрації, Генеральний прокурор, голова Вищого адміністративного суду, голови вищих спеціалізованих судів, у кримінальних і цивільних справах, голова Вищого апеляційно-господарського суду, і т.д. – усі вихідці з одного регіону. Це люди, які тісно поєднані якимись зв’язками, чи то економічними, чи родинними, чи якимись іншими. У мені, як громадянина України, це викликає тривогу. Я думаю, що це також тривожний сигнал і для європейців, які розуміють, що таким чином владу у демократичній державі не формують, що так Конституцію у демократичній державі не повертають, як це було зроблено у нас. Одним рішенням Конституційного суду, хоч у Конституції чітко написано, що її можна змінювати тільки рішенням Верховної Ради. Усе пішло за сценарієм «сила є – права не треба». Було неконституційним способом сформовано пропрезидентську більшість і після цього важко стало говорити про реальність правосуддя, про дотримання прав людини, про можливість демократичних вільних виборів. Тому що коли одне піде неправильно, то усе валиться, усе неправильно. І тут ми маємо суперечність між прагненнями українського народу жити у цивілізованій демократичній державі і практикою влади, яка хотіла б, аби Європа приймала її такою, як вона є. Тому що, мовляв, Європа не зацікавлена мати біля себе ще одну Білорусь. Європа дуже хотіла б, що Україна перебувала у сфері європейських впливів. Це і так, і ні. Я думаю, що якщо постане вибір між тим, що важливіше – європейські цінності, чи Україна, то Європа обере європейські цінності, а Україну обере тільки тоді, коли вона почне ці цінності сповідувати.

Як ви знаєте, недавно Верховна Рада прийняла Закон про вибори народних депутатів і в результаті цього закону змінено правила гри. Чому вони змінені ми прекрасно знаємо. Тому що правляча партія катастрофічно втрачає свою підтримку і влада вирішила повернутися до випробуваного методу, який був апробований у 2002 році, коли перемогла одна політична сила, а в результаті корупції, тиску і інших методів, застосованих тодішнім Президентом Кучмою у парламенті було сформовано зовсім іншу більшість. Це взагалі якась трагедія України, коли за 20 років незалежності в українському парламенті жодного разу не було проукраїнської більшості. Єдиний раз – у 2007 році на дочасних виборах, коли була коаліція «Нашої України» і Блоку Юлії Тимошенко. Але ця коаліція була настільки слабенькою, настільки кволою, 226 голосів, що її надзвичайно легко було розхитати.

Чому так стається? Зокрема, через історичну спадщину України. Як відомо, східні і південні області України традиційно, внаслідок підпорядкування упродовж століть Росії, є проросійськи зорієнтованими. На цій території проживає значна кількість людей, яка домінує. Якщо взяти Галичину, то лише одна Донецька область за кількістю мешканців перекриває три галицькі області. Це, без сумніву, є проблемою для України в контексті тієї тематики, яку ми обговорюємо. Адже якщо йдеться про толерантність, повагу до національних меншин, до мови, до культури, то ми маємо такий парадокс, що захищати в Україні потрібно українську мову – державну мову, яка, де факто, є упослідженою. У пресі, і в телебаченні і, навіть, у книгодрукуванні, у повсякденному житті у великих містах домінує російська мова. І коли на цьому ще намагаються спекулювати агенти впливу сусідньої держави, то це дуже прикро.

Я хочу подякувати Венеціанській комісії, яка дуже чітко розібралася з проектом закону про мови, який був поданий на розгляд Верховній Раді за авторством Колесніченка і інших відомих «українолюбів». Венеціанська комісія дуже чітко вказала, що такий закон нівелював би можливості української мови і посилював би, за рахунок української мови, позиції російської. Росіяни, які тут мешкають, абсолютно не відчувають ніякої дискримінації, мовної, культурної. Тому ті спекуляції, які існують в українському парламенті, це, без сумніву, винятково політичні спекуляції. Коли згадують Хартію європейських мов, то чомусь забувають, що там йдеться про мови меншин, яким загрожує зникнення чи звуження. Російській мові в Україні і в українській культурі ніяка небезпека не загрожує.

Чому ми прагнемо до Європейського Союзу? Без сумніву, тому що з цим пов’язані надії людей на краще життя, на справедливе правосуддя, на дотримання демократичних принципів, прав людини, на вільні вибори. Ми сподіваємось, що навіть цей закон про вибори, який є, якщо опозиція згуртує свої ряди, дасть нам змогу, попри все, сформувати проукраїнську більшість в українському парламенті. Це, мабуть, тільки в Україні таке може звучати – проукраїнська більшість в українському парламенті. У жодній іншій країні так питання взагалі стояти не може. На жаль, така наша історія і тому, коли ми говоримо про асоціацію з Європою, ми хочемо також, щоб європейці розуміли усю трагічність української історії, усю складність становлення держави, і завжди віддавали перевагу прагненням українського народу, а не прагненням української влади.
Розділ: Новини Переглядів: 801 | Розміщено: 6 грудня 2011


 

Меню сайту




Радимо прочитати

Copyright © 2010 Центр європейської інформації в м. Львів
 

Авторизація ...

Логін :
Пароль :